Державна податкова служба інформує
База для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування
Що є базою для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування у разі, якщо ФО є власником 10 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, кожна з яких не перевищує 2,0 гектара?
Відповідно до п.п. «б» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути нерухоме майно (земельні ділянки, об’єкти житлової і нежитлової нерухомості), що належить декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходиться (зареєстроване, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація).
Пункт 7 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ визначає базу для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування виходячи із конкретних об’єктів декларування.
Згідно з п. 7.2 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ для об’єктів декларування, визначених п.п. «б» – «е» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування визначається, зокрема, але не виключно, як:
витрати декларанта на придбання (набуття) об’єкта декларування;
вартість, що визначається на підставі оцінки майна та майнових прав, фінансових інструментів, інших активів. Оцінка щодо об’єкта декларування проводиться відповідно до законодавства країни, де знаходиться такий актив. Вартість активів, визначена в іноземній валюті, відображається в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації у гривні за офіційним курсом національної валюти, встановленим Національним банком України станом на дату подання Декларації.
Пунктом 10 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено склад та обсяг активів, джерела одержання (набуття) яких у разі невикористання фізичною особою права на подання Декларації вважаються такими, з яких повністю сплачено податки і збори відповідно до податкового законодавства.
До таких активів відноситься, зокрема, земельні ділянки, сукупний розмір яких по кожній окремій ділянці не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III із змінами та доповненнями (далі – Земельний кодекс).
Частиною першою ст. 121 Земельного кодексу визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара.
Положення пункту 10 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ застосовуються у разі невикористання фізичною особою права на подання Декларації.
Таким чином, у разі наявності в фізичної особи земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, придбаних за рахунок доходів, з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори, сукупний розмір яких перевищує 2,0 гектара, декларант самостійно приймає рішення щодо подання Декларації. При цьому, у разі подання Декларації базою для нарахування збору кожної окремої земельної ділянки є витрати декларанта на придбання (набуття)/оціночна вартість такої земельної ділянки, у сумі з яких не сплачено податки і збори.
В яких випадках іпотека дає право на податкову знижку?
Податковою знижкою за 2020 рік платники податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) мають право скористатись до 31 грудня 2021 року включно.
Нормами пп. 14.1.170 ПКУ визначено, що податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, – документально підтверджена сума (вартість) витрат платника ПДФО – резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів – фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених ПКУ.
Іпотечний житловий кредит – фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою відповідно до закону строком не менш як на п’ять повних календарних років для фінансування витрат, пов’язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), що надаються у власність позичальника, з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під таким житловим будинком, у тому числі присадибної ділянки) у заставу (пп. 14.1.87 ПКУ).
Враховуючи положення ПКУ право на податкову знижку щодо сплачених за іпотечним кредитом процентів мають платники ПДФО, в яких договори на отримання кредиту на придбання (будівництво) житла відповідають одночасно наступним умовам:
у кредитному договорі має бути зазначено, що його видано на придбання (будівництво) житла, яке приймається кредитором у заставу;
до кредитного договору в обов’язковому порядку має бути укладений договір іпотеки (застави) нерухомого майна, що придбавається чи будується, який є невід’ємним доповненням до такого кредитного договору;
договір іпотеки (застави) обов’язково має бути нотаріально посвідченим;
кредит має бути отриманий від банку;
договір про іпотечний кредит укладено на термін не менше, ніж 5 років
Чи може бути об’єктом одноразового (спеціального) добровільного декларування гараж?
Відповідно до п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року.
Підпунктом «б» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено, що об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути нерухоме майно (земельні ділянки, об’єкти житлової і нежитлової нерухомості), що належить декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходиться (зареєстроване, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація).
Для цілей підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ до нерухомого майна належать також об’єкти незавершеного будівництва, які:
не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, але майнові права на такі об’єкти належать декларанту на праві власності;
не прийняті в експлуатацію та розташовані на земельних ділянках, що належать декларанту на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або на праві довгострокової оренди або на праві суперфіцію.
Згідно з п.п. 14.1.129 прим. 1 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ у нежитловій нерухомості (будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду) виділяють, зокрема:
гаражі – гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки (п.п. «г» п.п. 14.1.129 прим. 1 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ);
господарські (присадибні) будівлі – допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо (п.п. «е» п.п. 14.1.129 прим. 1 п.п. 14.1.129 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Визначення належності об’єкта нежитлової нерухомості (будівлі, незавершеного будівництва) до того чи іншого класу будівель за призначенням проводиться на підставі документів, що підтверджують їх право власності.
Разом з тим, п. 10 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено склад та обсяг активів, джерела одержання (набуття) яких у разі невикористання фізичною особою права на подання Декларації вважаються такими, з яких повністю сплачено податки і збори відповідно до податкового законодавства.
До цього виключного переліку відноситься, зокрема, нерухоме майно у вигляді об’єктів нежитлової нерухомості – нежитлові будинки некомерційного призначення та/або нежитлові будинки незавершеного будівництва некомерційного призначення, загальна площа яких не перевищує 60 кв.м., розташоване на території України, яке станом на дату завершення періоду одноразового (спеціального) добровільного декларування належало фізичній особі на праві власності (у тому числі спільної сумісної або спільної часткової власності), що підтверджується даними відповідних державних реєстрів (п.п. «б» п.п. 2 п. 10 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).
При цьому, положення п. 10 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ застосовуються у разі невикористання фізичною особою права на подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації.
Враховуючи викладене, у разі використання фізичною особою права на подання Декларації, об’єктом декларування може бути гараж, придбаний за рахунок доходів, з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори.
До уваги платників податків, які здійснюють виплати доходів нерезидентів з джерелом походження з України
Державною податковою службою велика увага приділяється контролю за міжнародними схемами мінімізації податків, у тому числі за рахунок взаємовідносин з пов’язаними особами нерезидентами.
Зокрема, на даний час, частина виплат доходів нерезидентів з джерелом походження з України використовується як підґрунтя для виведення коштів за кордон, в тому числі і без сплати податків.
Так, відповідно до пункту 103.2 статті 103 Податкового Кодексу України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України. Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.
Проте, частина зазначених виплат є ризиковими, тобто вони здійснювались на користь нерезидентів, які не є бенефіціарними (фактичними) власниками отриманих доходів, на користь незареєстрованих постійних представництв нерезидентів на території України або за результатом аналізу діяльності суб’єкта господарювання вбачається зловживання положеннями конвенцій для отримання переваг в оподаткуванні.
Значні виплати здійснюються на користь компаній, що зареєстровані в Республіці Кіпр, Королівстві Нідерланди, Великій Британії та Німеччині – це виплати у вигляді дивідендів, процентів, роялті тощо.
Одним із інструментів для збору доказів вчинення порушень при здійсненні виплат на користь нерезидентів є обмін податковою інформацію з компетентними органами іноземних країн.
На сьогодні налагоджена ефективна комунікація з іноземними країнами, тому повнота, якість та оперативність надання компетентними органами запитуваної інформації помітно зросли, що дозволяє в подальшому оперативно здійснювати відпрацювання ризиків ухилення від оподаткування.
У 2021 році по Україні вже отримано 76 остаточних відповідей від іноземних компетентних органів, більшість з яких підтвердили ймовірні ризики, а також очікується отримання відповідей, по більш ніж 300 направлених запитах, в тому числі по платниках податків, які перебувають на обліку в ГУ ДПС у Черкаській області. В подальшому, направлення запитів про отримання інформації від іноземних компетентних органів по найбільш ризикових виплатах буде здійснюватися на постійній основі.
На підставі отриманих відповідей по Україні вже донараховано податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 300 млн гривень. До кінця року ще очікується донарахування при проведенні планових перевірок близько 2 млрд гривень. Зібрано доказову базу для донарахування ще близько 1 млрд грн.
Враховуючи вищенаведене, Головне управління ДПС у Черкаській області звертає увагу платників податків, які застосовують понижену ставку податку при виплаті пасивних доходів нерезидентам, що самостійне коригування податкових зобов’язань з податку на прибуток іноземних юридичних осіб дозволить бізнесу зменшити тягар сплати штрафних санкцій, які нараховуються при проведенні контрольно-перевірочної роботи.
Документи, які має подати ФО – платник ПДФО щоб скористатись правом на нарахування податкової знижки
Які документи, крім податкової декларації про майновий стан і доходи, має подати ФО – платник ПДФО до контролюючого органу щоб скористатись правом на нарахування податкової знижки, щодо суми коштів, сплачених за навчання?
Відповідно до ст.166 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.
Перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки, визначено у п. 166.3 ст. 166 ПКУ.
До даного переліку включається сума коштів, сплачених платником податку на користь вітчизняних закладів дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти для компенсації вартості здобуття відповідної освіти такого платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення (п.п. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 ПКУ).
Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року (п.п. 166.1.2 п. 166.1 ст. 166 ПКУ).
Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23.05.2020, внесені зміни, зокрема, до п. 166.2 ст. 166 ПКУ.
Так, п.п. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПКУ встановлено, що до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема, квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх покупця (отримувача), а також копіями договорів за їх наявності в яких обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк оплати за такі товари (роботи, послуги).
Копії зазначених у п.п. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПКУ у документів (крім електронних розрахункових документів) надаються разом з податковою декларацією про майновий стан і доходи, а оригінали цих документів не надсилаються контролюючому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку давності, встановленого ПКУ (абзац перший п.п. 166.2.2 п. 166.2 ст. 166 ПКУ).
У разі якщо відповідні витрати підтверджені електронним розрахунковим документом, платник податків зазначає в податковій декларації лише реквізити електронного розрахункового документа (абзац перший п.п. 166.2.2 п. 166.2 ст. 166 ПКУ).
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права регулює Закон України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту» із змінами і доповненнями (далі – Закон № 2145).
Частиною шостою ст. 79 Закону № 2145 встановлено, що розмір та умови оплати за навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації, за надання додаткових освітніх послуг встановлюються договором.
Враховуючи викладене, фізична особа – платник податку на доходи фізичних осіб, яка має право скористатися податковою знижкою щодо суми коштів, сплачених за навчання зобов’язана подати до контролюючого органу разом з податковою декларацією про майновий стан і доходи копії платіжних та розрахункових документів, зокрема, квитанції, фіскальні чеки, прибуткові касові ордери, що ідентифікують надавача послуг і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх отримувача), а також копію договору з навчальним закладом, в якому обов’язково повинно бути відображено заклад освіти – надавача послуг і здобувача освіти – отримувача послуг, вартість таких послуг і строк оплати за такі послуги; довідку про отримані у звітному році доходи; документи, які підтверджують ступінь споріднення (у разі компенсації вартості здобуття дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти члена сім’ї першого ступеня споріднення), тощо.
Як формується загальний оподатковуваний дохід та сума витрат особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, а саме, за касовим методом чи за першою подією?
Головне управління у Черкаській області роз’яснює, що відповідно до п. 178.3 ст. 178 розд. IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між доходом (винагородою) і документально підтвердженими витратами, необхідними для провадження певного виду незалежної професійної діяльності.
У разі неотримання довідки про взяття на облік особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, об’єктом оподаткування є доходи, отримані від такої діяльності без урахування витрат.
При цьому, ПКУ не передбачено будь-якого переліку витрат для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
З метою забезпечення дотримання принципів оподаткування, доцільно при визначенні сукупного чистого доходу враховувати витрати, які пов’язані із провадженням певного виду незалежної професійної діяльності та підтвердженні документально.
Таким чином, датою при формуванні загального оподатковуваного доходу фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність є дата фактичного надходження коштів на банківський рахунок (у касу) або отримання інших видів компенсацій, тобто застосовується касовий метод.
Крім того, остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в податковій декларації про майновий стан і доходи, в якій поряд з доходами від провадження незалежної професійної діяльності повинні зазначатися інші доходи з джерел їх походження з України та іноземні доходи, а також відомості про суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахованого на доходи від провадження незалежної професійної діяльності в розмірах, визначених відповідно до закону (п. 178.7 ст. 178 ПКУ).
Порядок заповнення розд. 3 повідомлення за ф. № 20-ОПП
Згідно з п. 8.1 розд. VIIІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 із змінами і доповненнями (далі – Порядок № 1588), платник податків зобов’язаний повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку шляхом подання Повідомлення про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за ф. № 20-ОПП (далі – Повідомлення за ф. № 20-ОПП) (додаток № 10 до Порядку № 1588) у порядку, встановленому розд. VIIІ Порядку № 1588.
Відповідно до Пам’ятки для заповнення розд. 3 Повідомлення про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (додаток до Повідомлення за ф. № 20-ОПП) розд. 3 «Відомості про об’єкти оподаткування платника податків» Повідомлення за ф. № 20-ОПП заповнюються наступним чином:
– при першому наданні – зазначаються всі об’єкти оподаткування;
– при наступному поданні – зазначається новий об’єкт оподаткування або об’єкт оподаткування щодо якого відбулися зміни.
Графа 2 «Код ознаки надання інформації» розд. 3 має значення:
1 – первинне надання інформації про об’єкти оподаткування;
3 – зміна відомостей про об’єкт оподаткування;
6 – закриття об’єкта оподаткування.
При поданні інформації про новий об’єкт оподаткування у графу 2 «Код ознаки надання інформації» вноситься значення «1 – первинне надання інформації про об’єкти оподаткування».
У разі зміни відомостей про об’єкт оподаткування, а саме: зміна типу, найменування, місцезнаходження, виду права або стану об’єкта оподаткування, зазначається оновлена інформація про об’єкт оподаткування, щодо якого відбулися зміни, та у графу 2 «Код ознаки надання інформації» вноситься значення «3 – зміна відомостей про об’єкт оподаткування».
У разі зміни призначення об’єкта оподаткування або його перепрофілювання інформація щодо такого об’єкта оподаткування надається в повідомленні двома рядками: в одному – зазначається інформація про закриття об’єкта оподаткування, призначення якого змінюється (у графу 2 вноситься значення «6 – закриття об’єкта оподаткування»), у другому – оновлена інформація про об’єкт оподаткування, який створено чи відкрито на основі закритого (у графу 2 вноситься значення «1 – первинне надання інформації про об’єкти оподаткування»), при цьому ідентифікатор об’єкта оподаткування змінюється.
Графа 3 «Тип об’єкта оподаткування» заповнюється відповідно до рекомендованого довідника типів об’єктів оподаткування, що оприлюднений на офіційному вебпорталі ДПС (http://tax.gov.ua/Головна/Довідники, Реєстри, Переліки/Довідники/Типи об’єктів оподаткування) та розміщується на інформаційних стендах у контролюючих органах.
Графа 4 «Найменування об’єкта оподаткування» (зазначити у разі наявності) заповнюється якщо об’єкт обліковується з найменуванням.
Графа 5 «Ідентифікатор об’єкта оподаткування» – це числове значення, яке складається з коду типу об’єкта оподаткування та внутрішнього ідентифікатора, прийнятого самою особою, що складається з 5-ти знаків.
Наприклад:
для кафе ідентифікатор об’єкта оподаткування може бути 24700001, де 247 – код типу об’єкта оподаткування відповідно до рекомендованого довідника типів об’єктів оподаткування, 00001 – внутрішній ідентифікатор, прийнятий особою.
У разі зміни місцезнаходження об’єкта оподаткування зазначається нове місцезнаходження такого об’єкта.
Графи 6 – 7 «Адміністративна одиниця відповідно до КОАТУУ, де знаходиться об’єкт оподаткування» заповнюється відповідно до Класифікатора об’єктів адміністративно-територіального устрою.
У графі 9 «Стан об’єкта оподаткування» зазначається: 1 – будується/готується до введення в експлуатацію; 2 – експлуатується; 3 – тимчасово не експлуатується; 5 – непридатний до експлуатації; 6 – об’єкт відчужений/повернутий власнику; 7 – зміна призначення/перепрофілювання; 8 – орендується; 9 – здається в оренду.
У графі 10 «Вид права на об’єкт» зазначається: 1 – право власності; 2 – право володіння; 3 – право користування (сервітут, емфітевзис, суперфіцій); 4 – право господарського відання; 5 – право оперативного управління; 6 – право постійного користування; 7 – право довгострокового користування або оренди; 8 – право короткострокового користування, оренди або найму; 9 – іпотека; 10 – довірче управління майном.
На підставі проставленої відповідної позначки в графі 11 здійснюється взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку в контролюючому органі за місцезнаходженням об’єкта оподаткування.
Графа 12 «Реєстраційний номер об’єкта оподаткування (зазначити у разі наявності)» заповнюється у разі реєстрації об’єкта оподаткування у відповідному державному органі з отриманням відповідного реєстраційного номера (наприклад, таким номером є: кадастровий номер – для земельної ділянки; реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна – для нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки; номер кузова транспортного засобу – для легкового автомобіля; номер шасі транспортного засобу – для вантажного автомобіля та причепа; бортовий реєстраційний номер – для суден; реєстраційний знак – для повітряних суден тощо).
Під час надання повідомлень за ф. № 20-ОПП застосовується принцип укрупнення інформації, яка надається про об’єкт оподаткування (наприклад, якщо подається інформація про об’єкти оподаткування – офіс, склад, склад-магазин, розташовані в одному офісному центрі за одною адресою, достатньо надати інформацію за одним із типів об’єктів оподаткування, зазначивши у найменуванні: офіс, склад, склад-магазин).
Принцип укрупнення інформації не застосовується під час надання інформації про об’єкти рухомого та нерухомого майна, які підлягають реєстрації у відповідному державному органі з отриманням відповідного реєстраційного номера (наприклад, у повідомленні за ф. № 20-ОПП надається інформація і про земельну ділянку, і про об’єкт нежитлової нерухомості, що розташований на такій земельній ділянці).
У разі якщо у суб’єкта господарювання наявні однотипні (за видом, використанням, станом та видом права власності) автомобільні транспортні засоби , які не є пунктами пересувної роздрібної торгівлі, громадського харчування або послуг, інших ніж пасажирські та вантажні перевезення, інформація про них подається одним рядком, при цьому в графі 3 «Тип об’єкта оподаткування» зазначається «автомобільні транспортні засоби» та в графі 12 «Реєстраційний номер об’єкта оподаткування» – кількість таких транспортних засобів.
Повідомлення за ф. № 20-ОПП з інформацією про об’єкти оподаткування, які зареєстровані у відповідному державному органі без присвоєння реєстраційного номера (кадастрового номера, реєстраційного номера об’єкта нерухомого майна), подаються до контролюючого органу за основним місцем обліку в паперовому вигляді із доданням копії документа, що підтверджує реєстрацію об’єкта оподаткування у відповідному державному органі. У такому разі графа 12 «Реєстраційний номер об’єкта оподаткування» повідомлення за ф. № 20-ОПП не заповнюється (п. 8.4 розд. VIIІ Порядку № 1588).
Інформація про об’єкти оподаткування такі як – товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) відображається у відповідній податковій звітності платника податків (податкові декларації з податку на прибуток, з податку на додану вартість, Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску тощо), тому про такі об’єкти оподаткування не потрібно повідомляти у повідомленні за ф. № 20-ОПП.
Платники податків можуть переглянути інформацію про об’єкти оподаткування та контролюючі органи, у яких платник податків перебуває на обліку за неосновним місцем обліку, в приватній частині Електронного кабінету (п. 8.8 розд. VIII Порядку № 1588).
Чи є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ФО який має право власності на нежитлове приміщення як ФОП?
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та нежитлової нерухомості.
Пунктом 1 ст. 320 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІУ зі змінами і доповненнями (далі – ЦКУ) визначено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
Фізичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, в тому числі і нерухомого майна комерційного призначення, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (ст. 325 ЦКУ).
Оскільки ст. 266 ПКУ не визначено такого платника як фізична особа – підприємець, то такий платник – власник об’єктів житлової та нежитлової нерухомості сплачує податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за нормами, передбаченими для фізичних осіб.
Тривалість зберігання первинних документів платниками податків-фізичними особами
Головне управління ДПС у Черкаській області нагадує, що фізичні особи підприємці зобов’язані забезпечити зберігання первинних документів, які використовуються для обчислення і сплати податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Вимоги щодо зберігання первинних документів встановлені п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України і отже, такі первинні документи зберігаються не менше як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої вони використовуються.
Якщо ж платник податків припиняє свою діяльність, первинні документи за період діяльності не менше як 1095 днів, що передували даті його ліквідації (які зберігалися в органі ДПС), в установленому законодавством порядку передаються органом ДПС до архіву.
Зазначені терміни зберігання первинних документів продовжуються на період відліку строку давності у випадках, передбачених п. 102.3 ст. 102 ПКУ.
Варто звертати увагу на те, що при заповненні податкової декларації ФОП – платника єдиного податку використовуються дані Книги обліку доходів або доходів та витрат, тому їх показники повинні бути підтверджені первинними документами, які мають право вивчати та перевіряти контролюючі органи під час проведення перевірок.
Водночас, за незабезпечення зберігання первинних документів до платників можуть бути застосовані штрафи відповідно до п. 121 ст. 121 ПКУ.
Так, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених ст. 44 ПКУ строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органом оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копії при здійсненні податкового контролю, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.
Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 2040 гривень.
18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик,235 e-mail: ck.zmi@tax.gov.ua
тел.(0472) 33-91-34 https://ck.tax.gov.ua/