Архів записів
Погода

 

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

 

Золотоноша

вологість:

тиск:

вітер:

 

 З історії про селища громади.

                                                                            СЕЛО ВЕЛИКИЙ ХУТІР                                

          Станом на 01.04.2020року  на території Великохутірської сільської ради    проживало 2216  осіб , з них 48 осіб мешкають в селі Ашанівка.  Значну частину жителів села (693 осіб)  складають пенсіонери  старші 60 років. Дітей 422 з них 279 віком від 6 до 18 років, та 143 від 0 до 6 років.

Протягом останніх двох десятиліть в селі спостерігається помітне зменшення кількості населення, що  викликано від’ємним демографічним балансом та трудовою міграцією мешканців села до  великих міст  ( переважно Києва та Черкас). На території Великохутірської сільської ради за2019 – 2020 рік померло 66 осіб ,народилось  – 13, одружилося 5 пар. Сьогодні у селі нараховується 189 дворів, у яких ніхто не проживає.

                                              Історія села

  Перші поселення на території теперішнього села виникли приблизно у 80-х роках XVII століття, коли знатний козак, а пізніше Переяславський  полковник  Іван Мирович  захопив вільні землі біля річки Золотоношки і оселив тут своїх людей.  У 1691 році царями Петром та Олексієм  ці землі вже офіційно  були пожалувані Івану Мировичу, родина якого  володіла ними до 1712 року.
За часів Гетьманщини В.Хутір та прилеглі села входили до Золотоніської сотні Переяславського полку, а пізніше – до Золотоніського повіту Полтавської губернії. Утім село ніколи  не було козацьким.
 З 1718 по 1738 рік село  разом з прилеглими селами знаходилося у власності князівської родини Кантакузенів, потім було у ранговому володінні  гетьмана Кирила Розумовського,  а у 1775 р. цариця Катерина II подарувала  його у вічне спадкове володіння своєму фавориту графу Петру Завадовському.  Тоді ж його коштом  у селі була  збудована православна церква  св.Петра і  Павла.
У 1843 році родина графа Завадовського  продала село із навколишніми землями   князю А.Баратинському, родина якого володіла ним аж до відміни кріпосного права у 1861 році.
У 1848 р. Великий Хутір отримав статус містечка, а пізніше став волосним центром Золотоніського повіту, до складу якого входили навколишні села Гайворонщина, Львівка, Жилівка, Скориківка, Драбівці, Сенківці та інші.
Станом на 1887 рік у Великому Хуторі було 541 селянське, 1 козацьке і 11 міщанських господарств, у яких мешкало 3094 особи. З них грамотними були 156 осіб. На той час в селі діяли земська та церковно-приходська школи, щороку   тут відбувалося чотири великі ярмарки.
У 1910 році, за матеріалами подвірно-господарського земського перепису Полтавської губернії, населення  Великого Хутора складало 3587 чоловік. На той час мешканці села  обробляли  3740 десятин землі, з яких 1223 десятини належали заможним селянським господарствам, які мали 50 і більше десятин землі.
До 1920 року за адміністративно-територіальним поділом Великохутірська волость входила до Золотоніського повіту Полтавської губернії, а з 1920 по 1922 – до Золотоніського повіту Кременчуцької губернії.
З 1932  по 1937 рік Великий Хутір був у складі  Золотоніського району Київської області.
У 1927  році в селі було встановлено радянську владу, після чого розпочалася примусова колективізація селянських господарств. У 1928-30 роках на території села були створені  перші  колгоспи: “Новий світ”,  “Незаможник”, “Перебудова”, “Жовтень”.   У 1932-33 роках мешканці села пережили Голодомор. Проте він не мав таких трагічних наслідків, як у інших селах. Зокрема, у Великому Хутрі  не було зафіксовано масової смертності та випадків людоїдства.
У 1931 році внаслідок розгорнутої антирелігійної  кампанії на території В.Хутора було   зруйновано церкву св. Пелагеї та закрито іншу церкву – св. Петра і Павла, діяльність якої була відновлена  у  1942 році.
З  вересня 1941 р. по  вересень 1943 р. село знаходилося під німецькою окупацією, під час якої тут було знищено будинок культури, два магазини та 10 колгоспних  будівель. На примусові роботи до Німеччини було вивезено  364 мешканці села, з яких 40 не повернулися додому.
Під час Великої Вітчизняної війни у лавах Червоної Армії воювало 909 жителів Великого Хутора, з яких 516  загинули на фронтах війни або були розстріляні фашистами. Їхні імена  занесені до Книги пам’яті села Великий Хутір.  
22 вересня 1943 року село було  звільнене з під німецької окупації  воїнами 23 стрілецької дивізії 23 стрілецького корпусу 47-ї армії Воронізького фронту. Ця дата відзначається, як  День визволення села.     
У післявоєнний час  за рахунок колгоспів в селі  була створена  потужна соціальна та виробнича база. Тут було збудовано будинок культури і клуб, дільничну лікарню, восьмирічну і середню школу, цегельний завод та інші господарчі будівлі. Також до 1969 року на території села діяло пологове відділення районної лікарні. У цей час виробничу діяльність  на території села здійснювали   колгоспи „Жовтень”  та  „Гвардія”, які в 1975 р. були об’єднані в одне велике господарство —  колгосп „Росія”.  Колгосп обробляв 6478 га землі і спеціалізувалося на виробництві м’ясо-молочної та рослинницької продукції. У 1984 році в колгоспі було збудовано потужний молочно-товарний комплекс на 1200 корів, який припинив своє існування з ліквідацією колгоспного ладу. 

 

Виробнича діяльність

  Наприкінці 90-х років  XX століття відбулося розпаювання колгоспів внаслідок  чого більша частина їхньої  землі  була передана у приватну власність колишніх працівників колгоспів. Всього у власності мешканців В.Хутора знаходиться  1586 земельних  паїв. Середній розмір одного земельного паю по селу  складає 3,04 га. Більшість  земельних  паїв знаходяться в оренді у місцевих фермерів та сільгосппідприємств, які спеціалізуються переважно на вирощуванні рослинницької продукції.
Сьогодні виробничу діяльність на  території села здійснюють  6фермерських, 2 колективних і одне приватне сільгосппідприємство, які разом обробляють  понад 6 тис. га орної землі. Зокрема, СТОВ “Агрофірма “Великий Хутір” орендує 804паїв, ПСП “Росток” – 347паїв, СТОВ  “Агромакс” – 215, ФГ “Орлівське” – 78, ФГ “Хуторяни” –19паїв. ПП Кадук  Ю.М. орендує  4паї, ПП Савченко Д.І. орендує 23 паї, ПП  Приймак С.Б. орендує 17 паїв, ПП «Артбудінвест» орендує 1 пай. Задовільна  орендна плата за землю,  дозволяє власникам земельних  паїв відчувати себе справжніми господарями своєї землі. Одним із джерел доходів є також присадибне господарство, яке дозволяє забезпечувати продуктами харчування та коштами вирученими від реалізації надлишків сільгосппродукції. Cтаном на 01.01. 2012року під присадибними ділянками в селі  знаходилося 613,91га., в тому числі ріллі 580,21га.Мешканці села утримують  371  голову  великої рогатої худоби ( в т.ч. 287  корів), 429 свиней, 49  коней,151кози, 221 бджолосім’я, 10378голів  птиці.

 

Місцеве самоврядування

   Місцеве самоврядування на території села здійснює Великохутірська сільська рада у складі сільського голови та  14 депутатів, які були обрані 23 грудня  2018 року. Сільський голова Шинкаренко   Ніна  Олександрівна (1959 р.н.)  беззмінно працює на цій посаді з червня 1988 року.
У  2011році було заплановано одержати доходи по Великохутірській  сільській раді в сумі 1млн 267тис.896гривень. Мобілізовано до доходної частини бюджету протягом 2011 року 1млн 566тис.844гривень, що становить  123,58 відсотки виконання планового завдання не враховуючи трансфертів.Прибуткова частина бюджету формується в основному за рахунок прибуткового податку з громадян та орендної плати за землю. Cело  Великий Хутір і село Ашанівка повністю газифіковані. На території села діє  відділення Ощадбанку і  відділення поштового  зв’язку. На балансі сільської ради знаходяться Будинок культури, клуб, дві сільські бібліотеки, дитяча установа «Сонечко». На території Великого Хутора зареєстровані осередки  практично всіх політичних партій, які у міжвиборчий період не ведуть активної діяльності.
Під час  виборів  на території села  створюється  дві виборчі дільниці , по яких до списків виборців було внесено 1278 виборців. На території села діє  відділення Ощадбанку і відділення поштового зв’язку.

 

 Пам’ятні місця і пам’ятники. Традиції і свята

  На території В.Хутора знаходиться  Братська могила радянських воїнів, які загинули під час визволення села а також  обеліск Слави землякам, які загинули під час Великої Вітчизняної війни. На  території   школи встановлено бюст Герою Радянського Союзу, уродженцю В.Хутора Куниці Семену Андрійовичу.
Також на території В.Хутора  знаходиться Петро-Павлівська церква  , якій більше 200 років. Щороку на честь  святих Петра і Павла у селі відзначається храмове свято, яке припадає на 12 липня. Ще одне храмове свято великохуторяни відзначають 21 жовтня на честь  преподобної Пелегаї, ім’я якої до 1931 року носила одна з церков села.  Серед інших народних  свят у Великому Хуторі відзначають свято обжинок, Івана-Купала, День села. Ще однією важливою подією в житті сучасного села є урочистості з нагоди чергового випуску учнів школи та посвячення їх в доросле життя.  

Персоналії

   Великий Хутір є батьківщиною Героя Радянського Союзу, льотчика-винищувача Куниці Семена Андрійовича ( 1914-1941), який загинув під час оборони Одеси. Його ім’я носить місцева школа і одна з вулиць села. Ще одна вулиця села названа на честь першого голови колгоспу “Незаможник” Дробота Якова Олександровича, завдяки якому у 1932-1933 роках в селі вдалося уникнути великого голоду. Також у В.Хуторі народився і виріс поет-фронтовик Шутір Пилип Антонович (1913-1944). У 1985 році його  було посмертно прийнято до Спілки письменників України. Почесним громадянином В.Хутора є курсант Харківського авіаційного училища  Харута Владислав Володимирович, який у 1987 році трагічно загинув над селом під час виконання тренувального польоту. Його ім’ям названо поле, на якому розбився літак.  
Тривалий час у селі жив і працював краєзнавець Дорошенко Олександр Андрійович ( 1924-1996). 18 років він  був директором місцевої школи, а вийшовши на пенсію, організував краєзнавчий музей села і був його першим директором.
Сьогодні в селі живе і працює заслужений працівник культури України , відомий бандурист і майстер народної творчості Коваль Михайло Дмитрович ( 1948 р.н.), який  популяризує народну творчість і традиції В.Хутора.

   Село Рождественське знаходиться на лівому березі річки Золотоношка. Це була колись дуже красива річка. За народними переказами назва її походить від того, що колись її піщане дно було покрите шаром слюди золотавого кольору і в сонячну днину блищало, мов золото. Ішла версія говорить про те, що нібито, тут давно по річці плив човен із золотом і затонув. Очевидно, човен прямував до Дніпра, лівою притокою якого і є Золотоношка. Адже всім відомо, що колись Дніпро був важливим торговельним шляхом, який вів «із варяг у греки». Що ж із цього правда – невідомо. Лишається тільки надіятись, що колись чи дослідницьким, чи іншим шляхом нам вдасться це з’ясувати.

   Що ж до історії самого села, то відомо, що його територія в часи Київської Русі входила до Переяславського князівства. У роки Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648 – 1657 років) село входило до Переяславського полку. До 1709 року ці землі належали переяславському полковнику Івану Мировичу. Після Полтавської битви 1709 року цар Петро І віддає землі села графу Кантакузіну. Пізніше вони ввійшли у володіння княгині Барятинської. Ця інформація знаходиться в матеріалах «Архив Юго-Западной России издаваемый комиссией для разбора древних актов, состоящих при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторстве», записаних краєзнавцем Дорошенком О. А.

   Територія сучасного села Рождественське спочатку складалася з кількох хутірців: Гайворонщина, Мала Деркачівка і Вітровка. На початку XIX століття хутори об’єдналися й утворилося село під назвою Рождественське. Залишилися спогади жителів села Порфира Мусійовича Швидкого та Олександра Мусійовича Литовченка, які пояснюють таку назву тим, що новостворене село було охрещене на свято Різдва пресвятої Богородиці. У день цього свята церковний владика освятив місце, де повинна була будуватися сільська церква. Проте, цим планам здійснитися не судилось, бо у селян забракло коштів. В ті часи землі села належали двом поміщикам: одна частина – Катерині Керстін, інша – Деркачівка і Вітровка пану Олексію Сусаїну.

  • Хутір Гайворонщина

   На сьогоднішній день територія хутора Гайворонщина – це частина вулиці Набережна, яка має народну назву – Керсунівка. Звідки ж взялася ця назва? Річ у тім, що у XIX столітті, коли ще існувало кріпосне право, цей хуторець належав поміщику Керстіну Івану Івановичу, який працював суддею у місті Золотоноша.

   Він мав розкішний цегляний будинок, покритий металевим дахом, який за розмірами, звісно ж, був більшим від звичайних селянських хат. Вікна у ньому були великі, які, наче тулилися одне коло одного. Всередині було багато кімнат, серед яких була найбільша, очевидно, вітальня. У кожній кімнаті була дерев’яна підлога і червоні плінтуси.

   У пана Керстіна був мальовничий парк, який розкинувся на кілька гектарів. Жителька села Рождественського Новак О. О. 1903 року народження – описує його так: «Рідкісні дерева росли в ньому. А були такі, що ледве вчотирьох можна було обійняти стовбур. Від панського маєтку до панського ставка спускалась алея, вимощена камінням, по боках обсаджена красивими кущами троянд. Став був дуже глибоким. У ньому кишіло багато різноманітної риби. Проте ловити її селянам заборонялося. А ще плавали красені-лебеді. Став був оброслий красивими деревами. На березі водойми красувалася панська лавочка, куди часто приходила відпочивати дочка Івана Керстіна – пані Катерина. Вона кидала у воду хліб, а риба випірнала і прямо з рук хапала поживу». Continue reading